Поради психолога

Як навчити дитину виражати свої емоції і позбуватися від негативуР

Що ж можна сказати про дитячі прояви почуттів? З раннього віку малюк вміє їх виражати лише плачем. Для нього сльози – це можливість повідомити про біль, роздратування, образу та інші неприємні емоції. Але з дорослішанням дитину потрібно вчити, як висловити свої негативні емоції і що в таких ситуаціях краще зробити. Часто батьки роблять помилку, кажучи малюкові: «Не плач», «Припини», «Якщо не перестанеш, будеш покараний», «Не шуми» та інші подібні фрази. Але заховані емоції, якщо не цього разу, то в інший, обов’язково знайдуть вихід, і на жаль, дуже часто у вигляді психосоматичних симптомів. У дитини може порушитися мова, вона може захворіти або почне швидко втомлюватися. Таким чином, батькам необхідно засвоїти наступне: відчувати біль – це нормально. Необхідно тільки давати йому вихід назовні; у вигляді сліз в дитячому віці; у вигляді сліз, а також проговорювання своїх почуттів, коли дитина підросте і навчиться говорити; до дитини потрібно донести, що виражати емоції – це природно. Дитина повинна навчитися їх розрізняти, розуміти і виражати. Але самостійно дитина не може з цим впоратися – батьки повинні допомогти їй своїм прикладом; якщо батьки не дають малюкові виплеснути емоції, то дитина може стати більш дратівливою і неспокійною. Кілька простих правил, як навчити дитину виражати свої емоції. Дитячі істерики Часто батьки зустрічаються з дитячими істериками, на які не вміють правильно реагувати. Якщо ваша дитина плаче, допоможіть їй своїми діями. Будьте поруч з нею, сядьте так, щоб ви були поруч, якщо вона захоче притиснутися і обійняти вас. Запам’ятайте, що істерики не можуть тривати нескінченно. Малюк виплесне свої накопичені емоції і йому стане легше. Якщо він вирішить поділитися з вами своїми переживаннями, то не перебивайте, а уважно вислухайте дитину. Часто на поведінку батьків впливає оточення. Щоб люди не подумали, що ви погана мати/батько і неправильно виховали свою дитину, ви намагаєтеся будь-яким способом припинити істерику, якщо вона сталася на вулиці. Але це неправильний підхід. Адже, замість того, щоб дати дитині поплакати і зробити висновки, що такою поведінкою все одно нічого не доб’ється, ви поспішаєте втішити і дати те, чого дитина добивається. Як наслідок – істерики відбуваються знову і знову. Тому не піддавайтеся на провокації і не давайте собою маніпулювати. Тоді дитина усвідомить раз і назавжди, що істерики не допоможуть домогтися бажаного. Таким чином, необхідно давати дитині виплеснути свої емоції, їх не можна накопичувати і стримувати. Завдання батьків – допомогти робити це правильно і мирно, не заподіюючи шкоди ні собі, ні іншим. Слухайте свою дитину, будьте їй другом і підтримкою, при цьому не давайте собою маніпулювати, і незабаром ви самі побачите результати. Дитина намагається вдарити будь-кого з оточуючих Зупиніть і скажіть, що так чинити неправильно і тут же направте емоції на неживий об’єкт, наприклад: м’яку іграшку. Коли дитина заспокоїться, треба акуратно з’ясувати причину такої поведінки і дати роз’яснення. Якщо дитину переповнюють бурхливі емоції, з нею можна потанцювати або побігати, щоб виплеснути всі негативні почуття. Дитина ламає іграшки Якщо ви помітили, що ваша дитина навмисно кидає, ламає, рве іграшки, не варто відразу лаяти і говорити, що це погано. Коли дитина стихне, запитайте, чи стало їй легше. Також зверніть увагу: «дивись, що ти зробив з іграшками. Тепер у тебе немає твоєї улюбленої машинки чи тепер ти не зможеш пограти з цим ведмедиком. Ти розлютився, образився, а замість того, щоб заспокоїтися, ти зробив собі ще гірше – поламав іграшку.» Як допомогти дитині виразити свої емоції Потрібно підкреслити, що переживання дитини цілком природні і нічого поганого в цьому немає. Підійдуть наступні фрази: «Так, я розумію, що ти засмутився …» «Звичайно, тобі прикро, що ..» «Це неприємно, коли …» «Ти засмутився, тому що …» і т.п. Таким чином, батьки допомагають дитині зрозуміти причину переживання. Адже дитина часто просто не може сформулювати свої почуття словами. Батькам варто враховувати і характер своєї дитини. Приміром, одній дитині потрібно дати виплакатися, іншу можна переключити або вмовити. Не варто припиняти сльози будь-якою ціною, іноді потрібно дати малюкові час, щоб він заспокоївся. У тому випадку, коли прояв емоцій дитини приносить шкоду іншим людям або носить руйнівний характер, то варто показати, що свої почуття можна виражати іншим способом. Тут теж необхідно орієнтуватися, в першу чергу, на саму дитину. Якщо дитина холерик за темпераментом, то дайте їй подушку, нехай поб’є її. Якщо ж вона флегматик, можливо, буде досить тихо поплакати збоку. Потрібно розуміти, що всім дітям властиве фізичне вираження своїх емоцій. Це просто такий вік і зовсім не означає, що подорослішавши, дитина буде чинити так само. Допомогти виходу емоцій можна через малюнки пензлем або олівцем, пластилін, пальчикові фарби. Запропонуйте намалювати «радість», «сумного чоловічка» і т.д. Допомагайте дитині і малюйте разом з нею. Враховуйте той факт, що малюки мають інші цінності і те, що для вас є дрібницею, для них може означати весь світ. Проговорюйте ситуацію, що склалася і разом шукайте вирішення. Якщо щось зламалося – полагодьте. Якщо сталася сварка, то поясніть дитині, як можна вийти з ситуації. В цій справі дуже допомагають рольові ігри з іграшками. Якщо відразу не виходить донести до дитини, то поясніть весь процес послідовно. Навіть якщо дитина просто вередує, не потрібно над нею сміятися, обзивати або не звертати уваги. Просто спокійно поясніть, чому ви не будете виконувати її примхи. Найголовніше – не дати собою маніпулювати, особливо за допомогою сліз. Якщо ви сказали «Ні», то воно ні за яких обставин не повинно перетворитися на «Так». Коли батьки послідовні у своїх діях, дитина досить швидко перестає «випробовувати їх на «міцність».

Булінг в закладі дошкільної освіти – міф чи реальність?

Чи замислювалися ви, де беруть витоки комплекс жертви або потреба агресії стосовно інших. Мало хто з батьків знає про булінг чи стикається з цим явищем в дитячому садку. Чому і як дитина дошкільного віку стає жертвою булінгу?

Види булінгу в ЗДО

Булінг у ЗДО може проявлятися як тиск:

– психологічний

– фізичний.

Часто діти застосовують і фізичний, і психологічний тиск на жертву. Наприклад, образи, приниження, ігнорування, непоступливість, погрози, побиття під час ігор.

Хто провокує булінг в дитсадку? – Булінг серед дітей старшого дошкільного віку в ЗДО можуть спровокувати дорослі. Діти старшого дошкільного віку одразу сприймають ставлення авторитетних дорослих до інших і беруть це ставлення за зразок. Вони починають цькувати дитину чи дітей, якщо:

педагог або помічник вихователя:

– зневажливо ставиться до дитини, яка часто плаче або невпевнена в собі – ігнорує скаргу дитини на те, що її образили однолітки

– глузує із зовнішнього вигляду дитини

– образливо висловлюється про дитину чи її батьків

– проявляє огиду щодо фізичної або фізіологічної особливостей дитини.

батьки або члени сім’ї:

– б’ють та ображають дитину вдома

– принижують дитину у присутності інших дітей

– проявляють сліпу любов та виконують усі забаганки дитини

– ставляться до своєї дитини як до неповноцінної особистості, жаліють (неповна родина, дитина хвора або має відхилення в розвитку).

Усі діти потребують підтримки дорослих— батьків, вихователів, практичного психолога та соціального педагога. Саме вони мають допомогти дітям налагодити партнерські взаємини з однолітками у групі.

Як змінюється поведінка дитини під час булінгу

Дитина-жертва булінгу поводиться незвично. Якщо раніше вона охоче відвідувала дитячий садок, то тепер така дитина:

вдома:

– не хоче одягатися вранці

– шукає собі будь-яку справу вдома, аби не йти до дитячого садка

– просить батьків забрати її із дитячого садка раніше

– плаче, вигадує хворобу або в неї дійсно підвищується температура тіла, починають боліти голова, живіт

– не контактує з однолітками у дворі

– грає наодинці в парку

в дитячому садку:

– не бере участь у сюжетно-рольових та рухливих іграх, спільній самостійній художній діяльності тощо

– усамітнюється при будь-якій нагоді

– часто губить свої іграшки або речі

– бруднить чи псує одяг

– грає поламаними іграшками

– відмовляється на користь іншої дитини від головної ролі в театрілізації чигрі

– не має друзів у групі.

Профілактика виникнення та подолання проявів булінгу в дитячому середовищі

Дослідження свідчать, що останнім часом значно збільшилася кількість дітей дошкільного віку з підвищеною тривожністю. Однією з основних причин такої негативної динаміки є жорстоке поводження з дітьми.

Дитинство — пора становлення особистості. І саме у цей період дитина потребує найбільшої уваги і захисту. Тож найближче оточення має забезпечити дитині належний догляд та турботу, а головне — безпечне і радісне існування.

Кожним зверненням до дитини — словом, інтонацією, жестом, і навіть мовчанням — ми повідомляємо їй не лише про себе, свій стан, а й про неї, частіше — саме про неї. Від повторюваних зна­ків схвалення, любові та прийняття у дитини з’являється відчуття: «зі мною все гаразд», «я — хороший». А від сигналів осуду, незадо­волення, критики — відчуття «зі мною щось не так», «я — поганий». Емоційна пам’ять дитини фіксує ці відчуття, і вони стають основою формування самооцінки. У ранньому та молодшому дошкільному віці вплив найближчого оточення відіграє вирішальну роль у станов­ленні особистості дитини.

З перших років життя дитина «вбирає» все, що бачить і чує у себе вдома, адже її життєдіяльність стає часточкою життя сім’ї. Тож гармонійна та доброзичлива атмосфера сімейних стосунків дуже важлива для зростання малюка. Від доброзичливості найближчого оточення дитини залежить її емоційне і фізичне здоров’я, вмін­ня контактувати з людьми. Діти, яких поважають, учаться поважати інших. Про яких турбуються — вчаться ви­являти турботу. Яких люблять таки­ми, якими вони є, — вчаться бути терпимими до інших.Так закладаються основи гуманних стосунківбатьків і дітей.

Тому метою співпраці з роди­нами вихованців є допомогти батькам зрозуміти і прийняти сучасні гуманістичні ідеї та переконання, які ґрунтуються на повазі до особистості дитини.Адже батьки часто не розуміють, що їхні дії є жорстокими щодо дитини і можуть призвести до непередбачуваних наслідків. Деякі діти інколи жорстоко поводяться з однолітками. Це вияв­ляється в образливих прізвиськах, глузуванні над зовнішнім вигля­дом, погрозах, приниженнях. Діти можуть демонстративно заздрити одноліткам, зачіпати їх, змагатися з ними та часом агресивно підкреслювати власну перевагу.

Чомусь явище цькування, яке ще можна назвати новомодним словом «булінг», вважають у нашому суспільстві абсолютно нормальною, навіть звичною справою, серед дітей і молоді. Утім, мало хто уявляє, які насправді руйнівні наслідки має булінг.

Один розбишака здатний перетворити на справжній жах похід до садочку. Знущання можуть залишити глибокі емоційні рубці на все життя. А в екстремальних ситуаціях вони можуть завершитись погрозами насильства, псування майна або серйозними тілесними пошкодженнями. Булінг (цькування) — це навмисне знущання фізичним, вербальним або психологічним способом. Воно може варіювати від ударів, штовхань, лайки, погроз і насмішок до вимагання іграшок іцінного майна. Деякі діти знущаються, уникають, ігнорують інших іпоширюють про них неправдиві чутки.

Булінг – це відносно новий термін для пересічного громадянина, зміст якого кожен із нас не просто знає, а в більшості випадків стикався з цим явищем у дитинстві. Під терміном “булінг”, пояснюють – це агресивна поведінка щодо окремої особи або групи, з метою приниження, домінування, фізичного чи психологічного самоствердження.

Від булінгу страждають і агресори, і жертви. Всі вони переживають емоційні проблеми, не вміють будувати стосунки з людьми, мають проблеми психо-емоційного розвитку. Вони потребуватимуть підтримки дорослих, які б допомогли їм розвинути здорові відношення з людьми не лише у школі, але й протягом усього їх подальшого життя.

Тривалі психологічні, психіатричні тасучасні неврологічні дослідження підтверджують, що емоційне насилля може завдати серйозної шкоди.

Головне, що при цьому варто пояснити,— слова самі пособі нічого неозна- чають, важливі лише емоції, які ми пов’язуємо зпевним словом. Адже якщо, наприклад, убатьків єдивна звичка лагідним голосом говорити дитині «ти мій дурник» — дитина вважатиме слово «дурник» схвальним, доки незіштовхнеться зним поза своєю родиною. Аякщо ситуація цілком залежить від наших емоцій — нам цілком доснаги її змінити.

Чому важливо вчасно відреагувати ?

Булінг впливає на всіх, хто бере в ньому участь або спостерігає, та має деструктивні наслідки в майбутньому житті.

Ті, хто піддаються булінгу:

· втрачають відчуття емоційної та фізичної безпеки, довіри до місця, у якому мають перебувати щодня;

· відчувають безпорадність і страх від постійної загрози. Булінг провокує тривожні та депресивні розлади, пригнічує імунітет, що підвищує вразливість до різних захворювань;втрачаютьповагудосебе.Страхи та невпевненість руйнують здатність до формування та підтримки стосунків з однолітками, що призводить до відчуття самотності;

· втрачають інтерес до різних форм активності та не можуть нормально навчатися. У деяких випадках можна простежити зв’язок між потерпанням від булінгу та розладами харчування, емоційної сфери (депресіями та суїцидальною поведінкою).

Ті, хто булять:

· частіше за інших потрапляють у ситуації, де проявляється насилля та порушуються норми поведінки;

· частіше беруть участь у бійках.

Ті, хто вимушені спостерігати:

· часто страждають від відчуття безпорадності, етичного конфлікту: втрутитись у ситуацію булінгу чи ж залишитись осторонь;

· потерпають від депресивних станів чи перезбудження, намагаються менше відвідувати заклади освіти.

Навіть поодинокий випадок булінгу залишає глибокий емоційний слід, що робить проблему найпоширенішою причиною звернень до дитячого психолога.

Психологи визначають декілька основних причин:

· Занижена самооцінка. Навіть якщо дитина виявляє їїчерез нарцисизм, надмірну відкритість, зверхність.

· Домашня атмосфера. Дуже часто жертвами булінгу стають діти, яких вдома принижують, знецінюють, ображають. Або є родини, де дитину звикли жаліти – нещасна, хвора, росте без батька .Школа і садок — каталізатор домашніх проблем. Тож, якщо дитина звикла отримати більше уваги до себе, поблажливість батьків, коли вона бідна й нещасна, то вона буде створювати навколо себе таку ж атмосферу і в закладі освіти.

· Атмосфера в групі. Бувають колективи, в яких єдитина-агресор. Вона свідомо шукає слабшого, використовує його як грушу для биття, вирівнюючи свій психологічний стан.

Що робити батькам

· У першу чергу заспокойтесь, і тільки після цього починайте розмову з дитиною.

· Дайте відчути,що ви поруч,готові підтримати та допомогти, вислухати та захистити.

· Запевніть дитину, що ви не звинувачуєте її у тому, що відбувається, і вона може говорити відверто.

· Пам’ятайте, що дитині може бути неприємно говорити на цю тему, вона вразлива у цей момент. Будьте терплячими та делікатними.

· Спробуйте з’ясувати все, що зможете, проте не повторюйте ті ж самі запитання по декілька разів, допитуючись.

· Запропонуйте подумати, які дії допоможуть дитині почуватися у більшій безпеці зараз (наприклад, бути певний час ближче до дорослих, не залишатися після уроків тощо).

· Розкажіть дитині, що немає нічого поганого у тому, щоб повідомити про агресивну поведінку щодо когось учителю або принаймні друзям. Поясніть різницю між “пліткуванням” та “піклуванням” про своє життя чи життя друга.

· Спитайте, яка саме ваша допомога буде корисна дитині, вислухайте уважно. Можливо ви запропонуєте свій варіант. Це допоможе розробити спільну стратегію змін.

· Пам’ятайте, що ситуації фізичного насилля потребують негайного втручання з боку батьків..

· Спільно з дитиною шукайте нові способи реагування на ситуацію булінгу.

· Обговоріть, до кого по допомогу дитина може звертатися у закладі.

· Важливо усвідомити, чому саме дитина потрапила у ситуацію булінгу. Рекомендуємо з цим звернутися до дитячого психолога.

· Підтримайте свою дитину у налагодженні дружніх стосунків з однолітками.

· Поясніть дитині, що зміни будуть відбуватися поступово, проте весь цей час вона може розраховувати на вашу підтримку.

Як допомогти дитині-агресору

Дитині, яка булить інших, увага та допомога потрібна не менше, ніж тій, яка страждає від булінгу. Якщо ваша дитина – агресор, радимо:

· Відверто поговоріть з дитиною про те, що відбувається, з’ясуйте як вона ставиться до своїх дій і як реагують інші діти. Ви можете почути, що “всі так роблять”, або “він заслуговує на це”.

· Уважно вислухайте дитину і зосередьтеся на пошуку фактів, а не на своїх припущеннях.

· Не применшуйте серйозність ситуації такими кліше, як “хлопчики завжди будуть хлопчиками” або “глузування, бійки та інші форми агресивної поведінки — просто дитячі жарти і цілком природна частина дитинства”.

· Ретельно поясніть, які дії ви вважаєте переслідуванням інших. До них відносяться: цькування, образливі прізвиська, загрози фізичного насильства, залякування, висміювання, коментарі з сексуальним підтекстом, бойкот іншої дитини або підбурювання до ігнорування, плітки, публічні приниження, штовхання, плювки, псування особистих речей, принизливі висловлювання або жести.

· Діти, які булять, заперечують це так довго, як тільки можуть. Спокійно поясніть дитині, що її поведінка може завдати шкоди не тільки жертві, а й усім оточуючим. І щодалі це заходитиме, тим гірше булінг впливатиме на всіх учасників.

· Дайте зрозуміти дитині, що агресивна поведінка є дуже серйозною проблемою, і ви не будете терпіти це в майбутньому. Чітко і наполегливо, але без гніву, попросіть дитину зупинити насильство.

· Загрози і покарання не спрацюють. Можливо, на якийсь час це припинить булінг, та в перспективі це може тільки посилити агресію і невдоволення.

· Буде зайвим концентрувати увагу на відчуттях дитини, яку булять. Той, хто виявляє агресію, як правило відсторонюється від почуттів іншої людини.

· Агресивна поведінка та прояви насильства можуть вказувати на емоційні проблеми вашої дитини та розлади поведінки. Порадьтеся з дитячим психологом.

Наслідки

Наслідки булінгу можуть бути різні. Найчастіше — це замкнутість, психологам доводиться працювати з антисоціальними дітьми, які абсолютно не вміють спілкуватися з навколишнім світом. Доводиться пояснювати, що світ не такий страшний, яким був до цього. Це може тривати від 2 до 3 років. У таких дітей руйнується віра у соціум, вони насторожені, тривожні. Але найбільший страх — це суїцидальні думки.

Перш за все, батьки мають підтримати дитину. Часто вони думають, що це само собою минеться, розсмокчеться, але це не так.